: район :
Головна
Новини
Влада
Бізнес
Район
Історія
Освіта
Культура
Відпочинок
Символи району
Фотогалерея
: сайт :
Мапа сайту
Пошук по сайту
: архів :
«
Жовтень 2008
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Нд
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
: пошук в Інтернет :
: реклама :
Головна
>
Історія
Відроджена та зведена народом
[ 17-10-2008 : 08-00 ] [ 52 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
У Тимошівці, над тихоплинним ставом, милує очі дерев'яна церква зразка зодчого будівництва XVII століття і єдина такого роду на Черкащині її історію достеменно знає невтомний пошуковець Петро Іванович Христоріз. У 1900-х роках на Тимошівку поклав око перший директор Іваньківськото цукрового заводу Франц Францович Веселий. Село тоді славилося родючими садами й врожаями яблук, груш, слив та абрикос, поруч вирувала річка. Від того й назва урочища поблизу стрімкої Бендерки - «Вир». Задумав підприємець звести тут водяний, млин та ґуральню для виготовлення вин. А за рік уже височів корпус, наповнений обладнанням. Однак власниця Тимошівки, не погодившись на умови, що запропонував Франц Веселий, подала на нього в Уманьський суд, що той, мовляв, силоміць захопив її володіння...
Де зливаються Маньківочка й Кищиха
[ 14-10-2008 : 08-00 ] [ 39 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
У Тимошівці, як розповідав старожил Гнат Федотович Миронюк, син Богдана Хмельницкого Тимош у 1639-1640 роках збудував у урочищі Шпиль фортецю, яка омивала річки Маньківочка й Кишиха. Рештки фортечних мурів можна бачити й тепер. Кругом поселення стояли суцільні ліси. Козаки, що були приписані до фортеці, у мирний час обробляли землю, а з появою ворога ставали в бойові порядки. До й після 1917 року в селі нараховувалося 240 дворів, а сімей - до 300: в одному дворі жило по дві сім'ї. Землі було: 660 гектарів панської і 192 - селянської. У 1918-1919 роках уся панська земля роздана селянам - по півгектара на душу. Після розподілу землі розквітло убоге село. У селі Паланочка відкрили банк, де брали кредит на придбання сільськогосподарського реманенту: молотарки, січкарні, сівалки, плугів, бляхи на покрівлю. У кого була одна конячина - спрягалися вдвох...
Тимошівка
[ 10-10-2008 : 08-00 ] [ 41 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
Село відоме з 1640-х років XVII століття. Відомі прізвища, основа яких вказує на те, що у побуті давніх слов'ян було ім'я Тимош і похідне від нього - Тімоша; білоруською, польською-Тімошовіч та Тімошевський; російською - Тімошев, Тімошін (дуже поширене), Тімошов. В українському варіанті ім'я Тімош придбало звукові форми Тиміш і Тимош, які від імен батьків стали прізвищами, ім'я чи прізвище Тимі(о)ш є основою українського прізвища Тимошенко. У реєстрі війська Запорозького за 1649 рік у Білоцерківському полку також зустрічаємо козака на прізвище Омелян Тимошенко. Отже, у назві села - ім'я або прізвище його засновника Тимі(о)ша - переселенця, козака чи й, можливо, сина Богдана Хмельницького - Тимоша, який не раз був у цих краях. До речі, на подвір'ї церкви й понині лежить надмогильний камінь, на якому видніється напис: «Святий раб божий Тимофій»...
Русалівка
[ 8-10-2008 : 08-00 ] [ 46 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
Село виникло в першій половині XVII століття як «новоосаджене село Росолівка». Це стосується призначення на посаду пароха місцевої церкви на честь Апостола Якова священика Симеона Усаковського (Гусаковського), який походив із села Потоки на Віниччині, де народився в 1729 році. Варіантів походження села чимало: назва, ймовірно, походить від першого поселенця, козака Русалівського. Село згадане й у зв'язку з закладенням у 1742 та освяченням тут наприкінці 1755 року животівським уніатом протопопом Корнилієм Шпановським місцевої греко-католицької церкви св. Апостола Якова, брата Господнього та призначенням до неї священика Симеона Усаковського. Приєднана до православ'я у 1768 році....
Рудка
[ 5-10-2008 : 08-00 ] [ 39 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
Селище постало як Червона Рудка в 1927 році. У часи заселення цю місцевість називали Глибоким Яром. Перших жителів поселення було близько двадцяти сімей, але з часом їх кількість збільшилася втричі. Назва, ймовірно, походить від покладів у цій місцевості червоної руди, зокрема, марганцю й бурого вугілля. Можливо - вохри, тобто природної мінеральної фарби червоно-брунатного кольору, яку на Маньківщині називають «рудкою» і нею ж обмащували хліви, льохи та розмальовували стіни в оселях. Має право на дослідження й така версія походження назви села: відомі прізвища, основа яких вказує на те, що у побуті давніх слов'ян було й власне ім'я Рудко. Білоруською та спільнослов'янською - Рудкович, Рудковський, російською - Рудков.
Роги
[ 2-10-2008 : 08-00 ] [ 48 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
Село відоме з середини XVII століття. Давньослов'янським власним іменем Рог у Лаврентіївському літописі за 1096 рік названий за власним іменем та по батькові новгородець Пората Роговин. Ім'я Рот є основою прізвищ і в білоруській та спільнослов'янських мовах - Роговин; польській - Роговський, у російській поширеним є Рогов. На Україні ім'я Рог стало прізвищем, яке є давнім: у реєстрі війська Запорозького за 1649 рік козаки з цим прізвищем названі в 3-х полках, у тому числі в Уманському та Чигиринському. Отже, у назві села - власне ім'я або прізвище його засновника (переселенця чи козака) на прізвище Рог. У 1765 році в селі закладено й освячено на новому місці животівським уніатом - протопопом Василем Кремезовичем - церкву св. Івана Богослова, яка приєднана з унії до православ'я в 1768 році...
Поташ
[ 30-09-2008 : 08-00 ] [ 48 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
Село виникло в середині XVII століття, а в 1774 році тут освячено церкву в православ'ї Різдва Божої Матері, яку того ж року відібрала унія. Назва поселення, ймовірно, походить від покладів у цій місцевості калієвої солі - поташу. У 1864 році Лаврентій Похилевич так занотував про це поселення: «Поташ, село в 4-х верстах от сел Паланочки и Романовки, также окружено лесами, при вершине ручья, при селе Гордашовке впадающего в Тикич. Жителей обоего пола 612; земли 2871 десятина. Церковь Богородичная, деревянная, 7-го класса; земли имеет указную пропорцию; построена в 1771 году. Колокольня при ней выстроена в 1858 году графом Шуваловмм.» Залізничну станцію з однойменною назвою відкрито 15 липня 1891 року, що розташована на ділянці Христинівка - Шпола...
Попівка
[ 28-09-2008 : 08-00 ] [ 52 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
Село відоме з середини XVII століття. Назва поселення із словом „піп" нічого спільного не має. З сербського джерела відоме давньослов'янське ім'я Попь - м'яка форма імені Поп. Власне ім'я Поп є основою прізвищ, які поширені й у болгарській, російській, білоруській, сербській та хорватській мовах. Ім'я Поп від імені батька стало прізвищем, яке побутує й тепер у македонців та на Закарпатті. Ім'я чи прізвище батька Поп є основою давніх українських прізвищ - Попенко й Попович; у юридичному документі за 1530 рік названий Яцко Попенко - війт міста Вінниці. За реєстром 1649 року козаки на прізвище Попенко зустрічаються в 10 козацьких полках з 16-ти, і в тому числі - в сотні містечка Чорна Кам'янка Білоцерківського полку - Іван Попенко та Степан Поповь.
Полковниче
[ 25-09-2008 : 08-00 ] [ 41 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
Назва села (нині - Полківнича) походить від місця перебування в цьому населеному пункті полковника зі штабом. Найдавніші відомості про нього сягають до початку XVII століття. У 1864 році Лаврентій Похилевич так занотував про це поселення: „Полковниче, село отделяется от м. Иваньки только ручьем. Жителей обоего пола 861; земли 2375 десятин. Церковь Троицкая, деревянная, 7-го класса, земли имеет 38 десятинь, і построена 1782 года.". У 1900 році село Полковниче, через яке протікали річечки - Кишиха та Якубовка, відноситься до Іваньківської волості Уманського повіту Київської губернії; землі для поселення виділено 1981 десятина; число дворів - 154; мешканців: чоловіків - 615, жінок - 601. На той час тут діяли: церква, два водяних млини...
Подібна
[ 22-09-2008 : 08-00 ] [ 47 ]
[
Новини
,
Район
,
Історія
]
Історія села починається з середини XVII століття. Назва, ймовірно, походить від слова „подібна , тобто - така сама. Як переказують, джерельна вода за смаком була така ж, як і в сусідньому селі (нині Добра). У 1759 році тут збудовано на новому місці й освячено Михайлівську церкву. На той час у селі проживало „431 чоловіків та 411 жінок, які мешкали в 102 будинках. Працювало два млини". У 1864 році Лаврентій Похилевич занотував у своїх „Сказаннях..." про це поселення так: „К Помойницкому приходу причислено село Подобное, отстояіуее в 5-ти верстах от Помойника. Жителей в нем обоего пола 1163. Приписная церковь Михайловская, деревянная, построена 1759 года. До 1842 года она была особою приходскою и имела собственную землю, поступившую в казну за уничтожением особою прихода."...
1
2
3
4
5
»
: реклама :
супутникові антени
8-097-948-30-31
: увага :
До уваги всім читачам сайту
Увага! Для керівників державних установ
Увага! Для керівників приватних підприємств та підприємців
: популярне :
Легенди та перекази Маньківщини / Ратиці
смт. Буки
Легенди та перекази Маньківщини / Привид на фермі
смт. Маньківка
c. Багва
Хліб баби Василини
с. Жолудькове
Нічний наліт «гастролерів»
c. Березівка
Події 1674 року
: інформери :
: реклама :
Copyright © 2007,
Маньківка в Інтернеті
Адреса: 20100, селище Маньківка, Маньківський район, Черкаська область, Україна
|
лист вебмайстру
|
мапа сайту
|
У Тимошівці, над тихоплинним ставом, милує очі дерев'яна церква зразка зодчого будівництва XVII століття і єдина такого роду на Черкащині її історію достеменно знає невтомний пошуковець Петро Іванович Христоріз. У 1900-х роках на Тимошівку поклав око перший директор Іваньківськото цукрового заводу Франц Францович Веселий. Село тоді славилося родючими садами й врожаями яблук, груш, слив та абрикос, поруч вирувала річка. Від того й назва урочища поблизу стрімкої Бендерки - «Вир». Задумав підприємець звести тут водяний, млин та ґуральню для виготовлення вин. А за рік уже височів корпус, наповнений обладнанням. Однак власниця Тимошівки, не погодившись на умови, що запропонував Франц Веселий, подала на нього в Уманьський суд, що той, мовляв, силоміць захопив її володіння...
У Тимошівці, як розповідав старожил Гнат Федотович Миронюк, син Богдана Хмельницкого Тимош у 1639-1640 роках збудував у урочищі Шпиль фортецю, яка омивала річки Маньківочка й Кишиха. Рештки фортечних мурів можна бачити й тепер. Кругом поселення стояли суцільні ліси. Козаки, що були приписані до фортеці, у мирний час обробляли землю, а з появою ворога ставали в бойові порядки. До й після 1917 року в селі нараховувалося 240 дворів, а сімей - до 300: в одному дворі жило по дві сім'ї. Землі було: 660 гектарів панської і 192 - селянської. У 1918-1919 роках уся панська земля роздана селянам - по півгектара на душу. Після розподілу землі розквітло убоге село. У селі Паланочка відкрили банк, де брали кредит на придбання сільськогосподарського реманенту: молотарки, січкарні, сівалки, плугів, бляхи на покрівлю. У кого була одна конячина - спрягалися вдвох...
Село відоме з 1640-х років XVII століття. Відомі прізвища, основа яких вказує на те, що у побуті давніх слов'ян було ім'я Тимош і похідне від нього - Тімоша; білоруською, польською-Тімошовіч та Тімошевський; російською - Тімошев, Тімошін (дуже поширене), Тімошов. В українському варіанті ім'я Тімош придбало звукові форми Тиміш і Тимош, які від імен батьків стали прізвищами, ім'я чи прізвище Тимі(о)ш є основою українського прізвища Тимошенко. У реєстрі війська Запорозького за 1649 рік у Білоцерківському полку також зустрічаємо козака на прізвище Омелян Тимошенко. Отже, у назві села - ім'я або прізвище його засновника Тимі(о)ша - переселенця, козака чи й, можливо, сина Богдана Хмельницького - Тимоша, який не раз був у цих краях. До речі, на подвір'ї церкви й понині лежить надмогильний камінь, на якому видніється напис: «Святий раб божий Тимофій»...
Село виникло в першій половині XVII століття як «новоосаджене село Росолівка». Це стосується призначення на посаду пароха місцевої церкви на честь Апостола Якова священика Симеона Усаковського (Гусаковського), який походив із села Потоки на Віниччині, де народився в 1729 році. Варіантів походження села чимало: назва, ймовірно, походить від першого поселенця, козака Русалівського. Село згадане й у зв'язку з закладенням у 1742 та освяченням тут наприкінці 1755 року животівським уніатом протопопом Корнилієм Шпановським місцевої греко-католицької церкви св. Апостола Якова, брата Господнього та призначенням до неї священика Симеона Усаковського. Приєднана до православ'я у 1768 році....
Селище постало як Червона Рудка в 1927 році. У часи заселення цю місцевість називали Глибоким Яром. Перших жителів поселення було близько двадцяти сімей, але з часом їх кількість збільшилася втричі. Назва, ймовірно, походить від покладів у цій місцевості червоної руди, зокрема, марганцю й бурого вугілля. Можливо - вохри, тобто природної мінеральної фарби червоно-брунатного кольору, яку на Маньківщині називають «рудкою» і нею ж обмащували хліви, льохи та розмальовували стіни в оселях. Має право на дослідження й така версія походження назви села: відомі прізвища, основа яких вказує на те, що у побуті давніх слов'ян було й власне ім'я Рудко. Білоруською та спільнослов'янською - Рудкович, Рудковський, російською - Рудков.
Село відоме з середини XVII століття. Давньослов'янським власним іменем Рог у Лаврентіївському літописі за 1096 рік названий за власним іменем та по батькові новгородець Пората Роговин. Ім'я Рот є основою прізвищ і в білоруській та спільнослов'янських мовах - Роговин; польській - Роговський, у російській поширеним є Рогов. На Україні ім'я Рог стало прізвищем, яке є давнім: у реєстрі війська Запорозького за 1649 рік козаки з цим прізвищем названі в 3-х полках, у тому числі в Уманському та Чигиринському. Отже, у назві села - власне ім'я або прізвище його засновника (переселенця чи козака) на прізвище Рог. У 1765 році в селі закладено й освячено на новому місці животівським уніатом - протопопом Василем Кремезовичем - церкву св. Івана Богослова, яка приєднана з унії до православ'я в 1768 році...
Село виникло в середині XVII століття, а в 1774 році тут освячено церкву в православ'ї Різдва Божої Матері, яку того ж року відібрала унія. Назва поселення, ймовірно, походить від покладів у цій місцевості калієвої солі - поташу. У 1864 році Лаврентій Похилевич так занотував про це поселення: «Поташ, село в 4-х верстах от сел Паланочки и Романовки, также окружено лесами, при вершине ручья, при селе Гордашовке впадающего в Тикич. Жителей обоего пола 612; земли 2871 десятина. Церковь Богородичная, деревянная, 7-го класса; земли имеет указную пропорцию; построена в 1771 году. Колокольня при ней выстроена в 1858 году графом Шуваловмм.» Залізничну станцію з однойменною назвою відкрито 15 липня 1891 року, що розташована на ділянці Христинівка - Шпола...
Село відоме з середини XVII століття. Назва поселення із словом „піп" нічого спільного не має. З сербського джерела відоме давньослов'янське ім'я Попь - м'яка форма імені Поп. Власне ім'я Поп є основою прізвищ, які поширені й у болгарській, російській, білоруській, сербській та хорватській мовах. Ім'я Поп від імені батька стало прізвищем, яке побутує й тепер у македонців та на Закарпатті. Ім'я чи прізвище батька Поп є основою давніх українських прізвищ - Попенко й Попович; у юридичному документі за 1530 рік названий Яцко Попенко - війт міста Вінниці. За реєстром 1649 року козаки на прізвище Попенко зустрічаються в 10 козацьких полках з 16-ти, і в тому числі - в сотні містечка Чорна Кам'янка Білоцерківського полку - Іван Попенко та Степан Поповь.
Назва села (нині - Полківнича) походить від місця перебування в цьому населеному пункті полковника зі штабом. Найдавніші відомості про нього сягають до початку XVII століття. У 1864 році Лаврентій Похилевич так занотував про це поселення: „Полковниче, село отделяется от м. Иваньки только ручьем. Жителей обоего пола 861; земли 2375 десятин. Церковь Троицкая, деревянная, 7-го класса, земли имеет 38 десятинь, і построена 1782 года.". У 1900 році село Полковниче, через яке протікали річечки - Кишиха та Якубовка, відноситься до Іваньківської волості Уманського повіту Київської губернії; землі для поселення виділено 1981 десятина; число дворів - 154; мешканців: чоловіків - 615, жінок - 601. На той час тут діяли: церква, два водяних млини...
Історія села починається з середини XVII століття. Назва, ймовірно, походить від слова „подібна , тобто - така сама. Як переказують, джерельна вода за смаком була така ж, як і в сусідньому селі (нині Добра). У 1759 році тут збудовано на новому місці й освячено Михайлівську церкву. На той час у селі проживало „431 чоловіків та 411 жінок, які мешкали в 102 будинках. Працювало два млини". У 1864 році Лаврентій Похилевич занотував у своїх „Сказаннях..." про це поселення так: „К Помойницкому приходу причислено село Подобное, отстояіуее в 5-ти верстах от Помойника. Жителей в нем обоего пола 1163. Приписная церковь Михайловская, деревянная, построена 1759 года. До 1842 года она была особою приходскою и имела собственную землю, поступившую в казну за уничтожением особою прихода."...
